Antonio Lukich's outstanding debut tells the story of Vadym, an introverted sound engineer living in Kiev but dreaming of moving to Canada. When the young man receives a commission to record the sounds of Ukrainian fauna for a video game about Noah's Ark, the action quickly moves to the provincial Zakarpattia region. He is accompanied on this zoological and acoustic tour by his eccentric mother, and their turbulent relationship drives the drama of this road movie full of absurd and dark humor. Vadym's bad luck and slapstick clumsiness complete this tender and melancholic tale. And although it is primarily a bizarre comedy, today it is difficult not to see a note of prophecy in it. After all, the protagonist's client, a Ukrainian living in Canada, wants recordings of Ukrainian animals because, as he claims, they naturally sense the coming of the flood, and their voices are constantly permeated with fear. An anxiety that also resonates on the other side of the screen.
Звукорежисер Вадим (Андрій Лідаговський) переживає часи невдач. Та ось доля посміхається – Вадимові пропонують записати звуки українських тварин. Платитиме за роботу канадська компанія. Цікавий проект захоплює хлопця і він збирається у дорогу. Якщо пощастить записати спів рідкісної качки, то його навіть у Канаду запросять. У творчі пориви сина вносить трішки приземленості та повсякденного побуту мама (Ірма Вітовська). Аби поспілкуватися із сином, вона вирішує їхати записувати звуки разом із ним. Комедія «Мої думки тихі» є дебютною для українського режисера Антоніо Лукіча. Окрім драматургії, він займався також і сценарієм. Його писали спільно з Валерією Кальченко. Знімали за підтримки Держкіно. Увесь творчий процес тривав більше трьох років. За словами режисера, цього часу вистачило, аби осмислити комізм багатьох сцен і очима сина, і очима його матері. Стрічка демонструвалася на кінофестивалях у Карлових Варах та Одесі, де виборола престижні нагороди.
Znakomity debiut Antonia Lukich'a opowiada o Wadymie introwertycznym inżynierze dźwięku mieszkającym w Kijowie, ale marzącym o przeprowadzce do Kanady. Gdy chłopak otrzymuje zlecenie nagrania odgłosów ukraińskiej fauny do gry wideo o Arce Noego, akcja szybko przenosi się na prowincjonalne Zakarpacie. Podczas tego zoologiczno-dźwiękowego tournée towarzyszy mu ekscentryczna matka, a ich burzliwa relacja napędza dramaturgię tego pełnego absurdalnego i czarnego humoru filmu drogi. Pech prześladujący Wadyma oraz jego slapstickowa niezdarność dopełniają tę czułą i melancholijną opowieść. I choć jest to przede wszystkim cudaczna komedia, dziś trudno nie dostrzec w niej nuty profetyzmu. Wszak zleceniodawcy bohatera, Ukrainiec mieszkający w Kanadzie, chce nagrań właśnie właśnie ukraińskich zwierząt, bo jak twierdzi naturalnie wyczuwają one nadejście potopu, a ich głos nieustannie przenika trwoga. Trwoga, która rezonuje także po drugiej stronie ekranu.
